ХВОЩОПОДІБНІ (Equisetophyta) — відділ вищих спорових рослин. Відповідно до класифікації А.Л. Тахтаджяна поділяється на три класи: хвощовидні, гієнієві та клинолисті (останні два — викопні рослини). Х. — багаторічні трав’янисті рослини, поширені по всій земній кулі, крім Австралії та Нової Зеландії. Ростуть переважно на луках, болотах, у лісах, долинах річок, на вологих глинисто-піщаних ґрунтах. Деякі Х. — злісні бур’яни, інші використовуються як абразивний шліфувальний матеріал для обробки цінних порід дерев, кісток і металу (представники підродини Hippochate). Існують також отруйні види (хвощ болотяний — E. palustre та хвощ річковий — E. fluviatile). Їх токсична дія проявляється через 40–87 днів. Знання характерних морфолого-екологічних ознак Х. необхідні при заготівлі та стандартизації ЛРС, зокрема для визначення домішок.
Деякі тропічні види мають повзуче стебло і досягають великих розмірів. Напр., хвощ гігантський (E. Giganteum) досягає довжини 12 м, а хвощ Шафнера (E. Schafneri) має стебло до 10 см товщиною при висоті 1,5–2 м. Кореневища Х. горизонтальні, повзучі, розгалужені, часто з бульбочками. Стебла членисті, борозенчасто-ребристі, гіллясті (рідше не розгалужуються), гладкі або жорсткі, міцні (завдяки наявності в епідермі кремнезему, що просочує оболонки клітин). Міжвузля порожнисті, вузли виповнені. Листки дрібні або редуковані, лускоподібні, зрослі в зубчасті піхви, безхлорофільні. Через редукцію листків органом фотосинтезу у Х. є стебло. У деяких видів Х. стебла бувають двох типів: спороносні (часто безхлорофільні) і вегетативні (фотосинтезуючі, зелені). Членисті гілочки розташовані кільцями на вузлах стебла і виходять назовні, пробиваючи біля основи піхву листків. Стробіли (спороносні колоски) мають веретеноподібну форму і знаходяться на верхівках вегетативних стебел, а іноді й гілочок. Вони утворені численними щитковидними спорофілами, розміщеними кільцем, у спорангіях яких містяться спори. Спори можуть бути морфологічно однаковими, але часто фізіологічно різними. Інколи на них бувають стрічкоподібні вирости — пружинки-елатери. Вони здатні скручуватися і розкручуватися залежно від вологості середовища, що сприяє скручуванню спор у грудочки і збільшує вірогідність запліднення. Зі спор розвиваються заростки (статеве покоління). При фізіологічній різноспоровості антеридії та архегонії утворюються на різних заростках. Після запліднення на гаметофіті розвивається нова спороносна рослина (безстатеве покоління). Для Х. характерне чергування безстатевого і статевого поколінь. Деякі представники Х. розмножуються вегетативно — кореневищами або кореневищними бульбочками. Це сприяє збільшенню кількості особин і не обмежує заготівлю ЛРС.
Барна М.М. Ботаніка. Поняття. Персоналії. — К., 1997; Определитель высших растений Украины / Д.Н. Доброчаева, М.И. Котов, Ю.Н. Прокудин и др. — К., 1987.